Діти українських біженців відмовляються вчити чеську

Живу в Чехії та бачу, як українці, які переїхали за останній рік у країну, ставляться до вивчення її мови –  розповідає   Марія у своєму блозі. Вона росіянка, але живе в чеському Пльзені вже майже 20 років і керує власною мовною школою.

Місцева школи для українців організували спеціальні групи, де вивчається чеська мова. Приблизно третина учасників цих груп страйкує, вчителям із ними дуже складно. Доводиться щодня вигадувати різні мовні ігри, щоб хоч якось включити у процес вивчення цих дітей. Тому що просто займатися підручником вони відмовляються: «Навіщо мені ваш чеський? Я додому поїду».

У своїх класах ці діти теж утворюють свої угруповання і з чеськими дітьми не дуже спілкуються. Буває, що до них приставляють російськомовного тьютора, який дублює російською матеріал від вчителя.

Наприклад, на платні курси ходить 14-річний українець, який навіть не намагається у звичайній школі робити уроки. Він навчається у чеській школі вже рік. У мовну школу ходить, але граматику вдома не вчить, домашні завдання робить через один раз. А оскільки займається з репетитором тільки у вихідні, то щоразу доводиться починати заняття з елементарного. Що його цікавить – це знижена лексика та жаргон. Отож і сидить у своїй школі просто так на уроках. Але чеську при цьому не вчить. І знову ж таки каже, що хоче повернутися. Тому й не вчить.

І деякі дорослі так поводяться, зазначає Марія. Начебто і курси платні, мали б ходити люди мотивовані. Але є такі, які взагалі говорять українською, вставляють у мову чеські слова та донести їм якусь граматику – той ще квест. Дома теж чеською мовою не займаються, чомусь думають, що якщо курс платний, то воно саме все в голову потрапить і там залишиться. А запитаєш, чому так ставляться: «А так я ж планую повернутися, як все закінчиться, мені дуже багато чеської і не потрібно».

«Якщо вже в іншій країні жити, хай навіть тимчасово, як без мови жити? І до лікаря, і навіть до школи на консультацію до вчителя треба брати із собою перекладача. У маленькі магазинчики не сходиш, просто не домовишся. Та й більшістю сервісів не скористаєшся, бо незрозуміло», – засмучується Марія.

Читачі блогу коментують:

Тетяна Кузнєцова: «Неправильна позиція: чому не вивчити мову, якщо є така можливість, у житті може стати в нагоді».

Олександра Нік: «Адже це добре, що ці люди відмовляються інтегруватися і хочуть додому. Для Чехії у перспективі це добре. Тому що залишаться тільки ті, хто готовий змінювати своє життя, вивчати мову, навчатися в інститутах, працювати, платити податки і, зрештою, цим розвивати країну».

Де я, там мій дім: «Одна справа їхати в іншу країну добровільно, з радістю, з певною метою, а цих дітей вивезли насильно. Більше того, вони в себе в Україні розмовляли російською (для більшості російською – рідною!), а потім почалася примусова укранізація, а тепер ще й очохування… плюс підлітковий вік. Воно їм треба?».

На фото: Парад вишиванок у Празі влітку минулого року. Тоді чехам здавалося, що українські біженці прагнуть бути європейцями, візьмуться за вивчення чеської та інших європейських мов, що допоможе їм да їхнім дітям асимілюватися у чеське суспільство… Але…

Власний кореспондент «ОР»