Антон Семенович Макаренко і ланцюгова реакція доброти

За рішенням ЮНЕСКО, організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, 1988 рік, на який припадав столітній ювілей від дня народження славетного педагога, було оголошено «роком Макаренка». Водночас назвали ще три прізвища: американця Джона Дьюї, німця Георга Кершенштейнера та італійки Марії Монтессорі. Ця четвірка, на переконання фахівців ЮНЕСКО, «визначила спосіб педагогічного мислення у XX столітті».

Та світове визнання прийшло до А.С. Макаренка задовго до цієї події. Його педагогічні й художні, проникнуті гуманістичними ідеями виховання твори вже давно було перекладено майже на усі мови світу. Головну працю, названу «однією з десяти найбільш значимих з виховання книг ХХ століття» – «Педагогічну поему» – фахівці порівнюють з кращими виховними романами Ж.Ж. Руссо, Й.В. фон Гете, Л.М. Толстого та інших провідних просвітителів.

На той час також набуло поширення, в СРСР і за кордоном, «макаренкознавство»: наука, предметом якої стало дослідження життя і творчість видатного діяча педагогіки, спроби осмислити його виховні прийоми та методи, за можливості повторити (що у повному обсязі не вдалося поки що нікому). Принагідно зазначимо, що початок цій науці було покладено вже через рік після смерті Антона Семеновича, у 1940-му, коли було захищено першу «макаренкознавчу» дисертацію.

Нині, 13 березня 2023 року, виповнилося 135 років з дня народження А.С. Макаренка. На світ він з’явився у селі Білопілля Сумського повіту Харківської губернії, в сім’ї робітника залізничних майстерень.

Книги були його найпершою пристрастю: він долучався до них у сімейній книгозбірні, бібліотеках, придбавав у книгарнях, у тому числі в кредит.

Друга пристрасть – потяг до системного навчання: Макаренко послідовно закінчив початкове залізничне училище, чотирикласне загальноосвітнє училище в Кременчуці, однорічні педагогічні курси, Полтавський учительський інститут (диплом одержав разом із золотою медаллю). Навчання перемежував із роботою: працював вчителем на станції Долинська, у двокласному залізничному училищі у посаді Крюків поблизу Кременчука, ще деінде.

Зірка Макаренка, як незвичайного педагога, зійшла у 1920 році, коли він за дорученням Полтавського Губнаросвіти створив трудову колонію для неповнолітніх правопорушників у селі Ковалівці поблизу Полтави. У 1926 році заклад перевели у Куряжський монастир під Харковом. Ще через рік Макаренко очолив Трудову дитячу Комуну імені Дзержинського у передмісті Харкова, на той час першої столиці Української РСР.

Тут колоністи-комунари вчилися і працювали на двох збудованих ними, і для них, заводах, випускаючи фотоапарати «ФЕД», металообробні верстати та меблі, які через добротність пережили мало не століття, й досі зустрічаються навіть у аудиторіях деяких вузів Харкова, Києва та Москви.

«Через руки» Антона Семеновича пройшли понад три тисячі неповнолітніх злочинців, котрих він соціально реабілітував, вивчив, провітив і повернув до повноцінного життя. При цьому в усій його практиці не трапилося жодного випадку рецидиву, результат небачений!

Найвідоміші вихованці А.С. Макаренка – Герой Радянського Союзу В.Т. Цимбал, орденоносці Л.В. Конисевич, І.Д. Токарєв, О.Г. Явлинський та інші.

А от С.П. Калабалін – розвідник у часи Великої Вітчизняної війни –після її закінчення пішов шляхом свого вчителя, і повернув суспільству понад 15 тисяч гідних громадян, які під тиском обставин тієї доби стали малолітніми злочинцями. Багато хто з них теж згодом обрав професію вчителя. Таке от продовження мала ланцюгова реакція добра, запущена А.С. Макаренком…