Чому денацифікація України так потрібна?

Питання денацифікації дуже складне. Його потрібно розглядати в контексті прагнення УРСР бути суверенною і незалежною у складі СРСР, А України після 1991 року – Анти-Росією, плацдармом, полігоном, лабораторією та інструментом США і НАТО у війні Україною проти Росії.

Причому США-країна, яка створила всі передумови для цієї війни, нині позиціонує себе як миротворця і одночасно озброює київський режим, примушуючи НАТО і ЄС утримувати Україну, щоб Росія не досягла цілей спеціальної військової операції, розпочатої в лютому 2022 року.

Чому потрібна демілітаризація і денацифікація?

Особливо денацифікація, оскільки київський режим реально є нацистським. Як заявляла поетеса Юнна Моріц: «Адже на Україні немає ніякого українського націоналізму. Його зжер український нацизм».

І цей нацизм Захід використовує у своїх інтересах. Хоча 1 серпня 1991 року у Верховній Раді УРСР американський президент Буш-старший звертав увагу на те, що «американці не будуть підтримувати тих, хто прагне незалежності для того, щоб змінити тиранію, нав'язувану здалеку, місцевим деспотизмом. Вони також не будуть допомагати тим, хто заохочує самогубний націоналізм, породжений міжнаціональною ненавистю».

Нині суїцидний нацизм панує в Україні, його підтримують і використовують у своїх інтересах США, країни НАТО, ЄС, G7.

На фактах покажемо, як Україна пішла шляхом самогубного націоналізму. Документи-свідки часу, коментарі-продукт суб'єктивний, а в нинішній час – продукт інформаційної війни.

Беремо два аспекти. Політику влади України в галузі російської мови та шкільної освіти.

* * *

16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України, 3 серпня – закон «Про економічну самостійність Української РСР».

24 серпня 1991 року були прийняті Акт проголошення незалежності України, постанова «Про проголошення незалежності України», «Про військові формування в Україні», «Про департизацію державних органів, установ та організацій».

17 вересня з Конституції України виключили найменування «Українська РСР».

1 грудня було проведено референдум про підтримку Акту проголошення незалежності України. Взяли участь 84% виборців, 92% з них підтримали Акт.

Одночасно обирали президента, яким став Л.Кравчук.

Задум референдуму л.Кравчука полягав у тому, щоб «перебити» результати голосування березневого 1991 року Всесоюзного референдуму про збереження СРСР. В Українській РСР явка учасників референдуму склала 83,5%, за збереження єдиної держави проголосували 70,2%, а за суверенітет України – 83%.

Л.Кравчук тріумфував.

5 грудня 1991 року Верховна Рада України денонсувала союзний договір від 30 грудня 1922 року і постановила не розглядати Україну як складову частини СРСР. З такими установками делегація України попрямувала в Біловезьку пущу.

8 грудня Л.Кравчук і В.Фокін підписали угоду про створення СНД.

* * *

Це ті документи і результати референдумів, які певний час були в основі формування державності України після 1991 року. Особливе значення мала Декларація від 16 липня 1990 року, виконуючи яку був прийнятий Акт проголошення незалежності, і, як було записано в ній, «є основою для нової Конституції, законів України і визначає позиції Республіки при укладенні міжнародних угод. Принципи декларації про суверенітет України використовуються для укладення союзного договору (Конституція України була прийнята лише в 1996 році).

На основі декларації від 16 липня в листопаді 1991 року приймалася Декларація прав національностей України, під виконання якої в 1992 році був прийнятий закон «про національні меншини в Україні».

Наведу деякі витяги з декларації 16 липня 1990 року. Нині про них і не згадують, хоча більшість (без «УРСР») увійшла до Конституції України 1996 року.

– «Громадяни Республіки всіх національностей становлять народ України»;

– «Народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці»;

– «Від імені всього народу може виступати виключно Верховна Рада Української РСР. Жодна політична партія, громадська організація, інше угруповання чи окрема особа не можуть виступати від імені всього народу України»;

– «Українська РСР забезпечує рівність перед законом усіх громадян Республіки незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин»;

– «Українська РСР самостійна у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації, гарантує всім національностям, які проживають на території Республіки, право їх вільного національно-культурного розвитку»;

– «Українська РСР урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї».

А ось витяг з Декларації прав національностей України від 1 листопада 1991 року.

З преамбули:

«…прагнучи утвердження в незалежній, демократичній Україні священних принципів свободи, гуманізму, соціальної справедливості, рівноправності всіх етнічних груп народу України, беручи до уваги, що на території України проживають громадяни понад 100 національностей, які разом з українцями становлять п'ятдесятидвохмільйонний народ України, приймає цю Декларацію прав національностей України».

Зі ст. 1 «Дискримінація за національною ознакою забороняється й карається законом».

Зі ст. 2 «Українська держава гарантує всім національностям право на збереження їх традиційного розселення і забезпечує існування національно-адміністративних одиниць, бере на себе обов'язок створювати належні умови для розвитку всіх національних мов і культур».

Зі ст. 3 «Українська держава гарантує всім народам і національним групам право вільного користування рідними мовами в усіх сферах суспільного життя, включаючи освіту, виробництво, одержання і розповсюдження інформації.

Верховна Рада України тлумачить статтю 3 Закону "Про мови в Українській РСР" таким чином, що в межах адміністративно-територіальних одиниць, де компактно проживає певна національність, може функціонувати її мова нарівні з державною мовою.

Українська держава забезпечує право своїм громадянам вільного користування російською мовою.

В регіонах, де компактно проживає кілька національних груп, нарівні з державною українською мовою може функціонувати мова, прийнятна для всього населення даної місцевості».

* * *

Чому владу в Києві так хвилювало питання національностей в країні? Тому що 1 грудня 1991 року планувався референдум про незалежність і вибори президента. У Декларації прав національностей України вказувалося, що в країні проживає понад 100 національностей. Всеукраїнський перепис населення 2001 року зафіксує проживання в Україні понад 10,9 млн.осіб (22,2% загальної чисельності населення), що представляли понад 130 національностей.

Тому в 1991 році з такими принципами державного будівництва Україна ставала на суверенний і незалежний шлях розвитку. Що сьогодні залишилося від цих принципів?