Молоді українці не хочуть на фронт
Військовий стан в Україні, запроваджений після початку російської спеціальної операції, забороняє чоловікам віком від 18 до 60 років залишати країну, оскільки вони підлягають призову до армії. Проте багато молодих українців їдуть за кордон на порозі повноліття, щоб не потрапити до армії. В інтервʼю El País четверо юнаків пояснили, чому вони не хочуть брати до рук зброю та тікають із країни.
Коли в лютому 2022 року Росія розпочала спеціальну військову операцію в Україні, 18-річний Олег Стрілець не міг спокійно спати через психологічний тиск. «Я відчував стрес, тому що думав, що військові дії можуть прийти туди, де я живу», – каже він. Олег, який на той час був ще неповнолітнім, жив з родиною на околиці Києва. У березні він поїхав до Польщі. Це була його перша втеча. Він повернувся, коли ситуація трохи змінилася, російські війська відійшли від міста. У січні молодик, студент і майбутній композитор, знову зібрав валізи і вирушив до польського міста Краків. Більше він не повернувся. Справа в тому, що тепер Олег уже досяг повноліття, і його будь-якої миті можуть відправити на фронт. Як і Олег, багато молодих українців віком близько 18 років не почуваються причетними до конфлікту і намагаються захиститися від можливого призову.
Введений в Україні військовий стан забороняє виїзд з країни чоловікам віком від 18 до 60 років і визнає їх придатними до військової служби. Виняток становлять випадки, коли чоловік є батьком трьох і більше дітей, має довідку про непридатність, доглядає утриманців або є студентом вищого навчального закладу за кордоном.
Слід зазначити, що рішення Олега ухвалили його батьки. Він згадує, що у перші тижні після початку спецоперації хотів вийти на вулицю, але йому не дозволили. Він довго і «на підвищених тонах» сперечався з матірʼю, поки вона не довела йому, що для всіх буде краще, якщо він поїде до Польщі. Юнак послухався. Зараз Олег живе у Кракові. Йому трохи допомагають батьки, польський уряд надає деяку підтримку, оскільки він має статус біженця. «Якщо конфлікт закінчиться, або якщо мені буде погано у Польщі, я повернуся додому», – каже він. Олег наполягає, що не збирається брати до рук зброю.
Згідно з офіційною статистикою, цього року понад 200 тисяч українських хлопців досягнуть 18-річного віку.
Родіон, високий і світловолосий, досягне повноліття наступного року. На обличчі молодої людини ще вгадуються дитячі риси, але він вже має план. «Я хочу вчитися в Україні, – каже він, перебуваючи на терасі свого будинку на північному заході Києва. – Але до 18 років я ще подивлюся, як буде складатися ситуація. І якщо все триватиме так само, то я поїду до Європи, можливо, до Берліна». Родіон говорить дуже чітко, але вирішує зберегти своє прізвище в таємниці, щоб уникнути можливих репресій. Він дуже критично ставиться до того, що відбувається на полі бою та у військовому командуванні. «Я чую багато оповідань із фронту і знаю, що якщо я туди поїду, то загину», – каже він.
Про що він, можливо, не знає, так це про те, що того дня, коли відбулася наша розмова – сьомого серпня, – український парламент розпочав розгляд закону забороняє молодим людям віком від 16 до 18 років перетинати кордон без супроводу дорослих. Це, згідно із законопроектом, має захистити їх від можливих правопорушень. Якщо Родіон залишиться в Україні, він планує вступити до Національного університету «Києво-Могилянська академія». Там він вивчатиме екологію – предмет, який не викликає у нього ентузіазму, але це лише початок. Думка цієї молодої людини, молодшої дитини у сімʼї вихідців із міста Кривий Ріг, згодом змінювалася. «Спочатку я вірив словам уряду, що ми перемагаємо росіян, – каже він, – але тепер я так не думаю».
При цьому у молодика своя «боротьба» – він бере участь у махінаціях у соціальних мережах, щоб обманом змусити росіян інвестувати у криптовалюти. Заробляє на цьому непогані гроші. Родіон, як і решта опитаних молодих людей, не відчуває зневаги до хлопців, які йдуть на фронт, бо це їхня професія або тому, що вони відчувають у цьому своє покликання. Це в основному наймані солдати та добровольці. Але не бракує і тих, хто хоче уникнути можливого призову, хай навіть за певну плату.
Богдан щойно закінчив школу. До 17-річчя залишилося лише кілька тижнів, він уже подав документи до академії, щоб стати поліцейським. «Я хочу розуміти закон і вміти застосовувати його у різних ситуаціях», – каже він. Воліє служити своїй країні в лавах поліцейських, сподіваючись, що це позбавить його призову в армію.
Серйозний небагатослівний Богдан поділяє думку багатьох молодих людей про те, що на фронті, не все так просто. «Я б не хотів туди йти, надто багато людей пішло та загинуло», – каже він. Серед його друзів тільки один хотів би піти в армію, але через хворобу він не зможе цього зробити. «Інші хочуть виїхати з країни до того, як їм виповниться 18 років, або продовжити навчання», – каже він.
Якщо виїхати з центру Києва на південний захід, незабаром зелені гаї змінюються цегляною кладкою міста. 19-річний Дмитро Іванов сидить на ґанку свого заміського будинку далеко від центру Києва. Він музикант, талановитий піаніст, грає на багатьох інструментах. Він сміється, тому що розмови про службу в армії здаються йому неймовірно чужими, особливо на філософському рівні. «Я не боюся призову до армії, бо впевнений, що вони не зроблять цього, адже я музикант», – каже Дмитро. Однак саме ця професія не є винятком в умовах воєнного стану.
Дмитро народився у Сумах, на північному сході країни, неподалік російського кордону, а виріс у Миколаєві та Львові. Він розповів смішний випадок про те, як він потрапив до міліції за те, що порушив комендантську годину – за його словами, ненавмисно, – і там йому розповіли про призов до армії. «Але вони мене навіть не почали розпитувати, тому що я виглядаю на 15 років», – весело згадує Дмитро. Але від сміху він швидко переходить до серйозних розмов. «Ми – вільні люди, і вони не можуть змусити нас йти на фронт, – каже він, – і якщо я хочу займатися музикою, мені мають дозволити займатися музикою». Крім того, Дмитро не вірить у цей конфлікт. На його думку, це просто бізнес. «Мене обурює, що уряд маніпулює твоєю свідомістю, щоб ти взяв до рук зброю», – робить висновок він.
Дорослі чоловіки на Україні закінчуються, і зараз на телебаченні розповсюджуються соціальна реклама, де в головних ролях хлопчики. Так юних українців мотивують йти в армію.