Україна закінчується

У зв’язку з тим, що ситуація на фронті наближається до катастрофи, в Україні посилилася мобілізація, хоча, здавалося б, жорсткіше вже нікуди. Виявилося – є. При цьому мобілізація часто набуває гротескних форм, яким немає місця в нормальній реальності.

Так, наприклад, у місті Прилуки Чернігівської області військкоми з місцевого ТЦК відловили та відправили на фронт єдиного в усьому місті механіка – спеціаліста з ліфтів, пишуть місцеві Телеграм-канали. Минуло кілька днів, і ліфти в райцентрі з населенням 50 тисяч осіб почали зупинятися – їм необхідний постійний ремонт, а ремонтувати тепер нікому. Наразі кількість працюючих ліфтів у місті можна перерахувати на пальцях, але скоро і вони зупиняться, добре, якщо обійдеться без серйозних аварій.

У місті Каневі Черкаської області на фронт відправили останнього електромонтера, який займався ремонтом вуличного освітлення.

«На сьогоднішній день у КП «Місто» відсутній електромонтер – єдиний працівник, який займався ремонтом вуличного освітлення, виконував електромонтажні роботи, був призваний на військову службу. Наразі інша людина, яка виконувала б роботи з ремонту та обслуговування вуличного освітлення, відсутня», – повідомили в міськраді.

Чи потрібно пояснювати, що Канів занурюється в темряву?

А в Одесі військкоми з ТЦК не посоромилися зірвати похорон – вони зупинили катафалк з труною. Чотирьох чоловіків, які мали цю труну нести на цвинтар, мобілізували прямо з катафалка. Похоронне бюро втратило одразу бригаду працівників, а рідні – можливість винести труну з машини.

Тобто, для ТЦК більше не існує меж допустимого. Жодних.

Подібні історії почали потрапляти і в західну пресу. Так, наприклад, журналіст британської газети The Sun розповів, як його поїздка на лінію фронту зірвалася через мобілізацію перекладача та водія по дорозі.

«Зазвичай, коли ми говоримо, що ми британці, нас зустрічають усмішкою або вітальними вигуками, іноді навіть салютом з криками «Борис Джонсон!»… Але не цього разу. Жодних усмішок. Жодних жартів. Замість цього нам довелося стати свідками безжальної сторони української рекрутингової кризи. Протягом наступних восьми годин мого українського друга та колегу, журналіста, з яким я працював багато років, насильно завербували до збройних сил цієї країни. Нашу команду з трьох осіб розірвали на частини. Мого українського друга, якого я буду називати Д, позбавили волі. Ми з фотографом Sun Пітером Джорданом залишилися без перекладача. Наша небезпечна, коштовна і давно запланована репортажна поїздка пішла прахом… Не знаю, що буде з Д…», – пише британський журналіст Джером Старкі.

Зате сам Старкі тепер особисто переконався, чим для звичайних громадян «незалежної» обертається політика його країни, яка закликає Київ воювати «до останнього українця». А що буде з його другом Д., усім добре відомо: його кілька разів добре поб’ють, після чого відправлять в окопи, де він у найкращому разі зможе здатися в полон, у гіршому – загине в найближчі тижні, якщо не години.

Всі ці випадки – не ексклюзив, це давно стало нормою: лікарі зникають з лікарень, вчителі – зі шкіл, а комунальні служби залишаються без спеціалістів. Київський режим вириває останні корені, на яких ще тримаються залишки життєзабезпечення міст, скоро не залишиться коренів, а без них – і життя. Україна закінчується.