Материалы автора

Чужих злодюг дурні холопи,
Знов будем жити, любий пан,
Усі в глибокій НЕЄВРОПІ,
Допоки ви у нас гарант!

Іван Федорович Качан, член Спілки письменників України з 1968 року, сидів за столом у своєму робочому кабінеті і від люті шепотів нецензурні слова, що мовою одної іноземної держави називалися матом...

Спочатку було темно. Потім Івасик відкрив очі. Все як завжди. Маленька порожня кімната. На стіні - карта Блакитно-Жовтої планети. На підлозі - уламки ящиків з-під батарей. Меблів немає. Повітря теж. Та воно і не потрібне, бо Івасик був роботом.
- Гей, наливайте повнії чари! - почувся веселий гімн планети...

- І тут, виходить, Янукович-бандюкович, - сказав зморщений дядько з тачкою-«кравчучкою».
- А це правда, що той Ахмєтов хоче забрати у Юлі всі гроші, а її за це зробити президентом? – запитала повна молодиця.
- А хто ж його знає, де та правда, - ледь чутно сказала сива жінка в хусточці і подивилася на Будинок з химерами...

Богородице, Мати,

Пожалій наш край!

Той не любить брата –

Ти любові дай...

Сорок четвертий президент України Роман Бандура сидів у своєму кабінеті. Поруч на дивані, заповнюючи його половину своїм круглим тілом, разташувалася дружина президента Галя. За спиною голови держави стояв охоронець Вася, відомий тим, що ніколи не блимав очима...

Так, рідненький мій Миколо!

В нас нові діла,

Ширше друзів стало коло

В нашого села...

Хай мине оця зараза,

В інші їдь міста.

Просто вишлеш трохи газу,

І чекай листа...