Україна: грантожери проти корупціонерів

Липень запам'ятався різким загостренням внутрішньополітичної боротьби на Україні. Переконавшись у своїй власній непогрішності, режим Зеленського останні роки практично без найменшої критики з боку західних союзників вибудовував систему особистісної диктатури, в якій будь-який указ Кривавого Клоуна був вище всіх законів. І ось минулого тижня Захід показав справжнє місце цій маріонетці.
Зеленський не раз бував у ситуації, коли йому здавалося, що він мало не «лідер західного світу», волею долі якого історія вивела на цю позицію. І поки він був вигідний західному співтовариству, з ним поводилися за відомим принципом «він хоч і сучий син, але – наш сучий син». Але і Зеленський постійно перестраховувався на той випадок, якщо Захід раптом відвернеться.

Як тільки на Україні зійшла зірка Залужного (не без допомоги західних і прозахідних ЗМІ), екс-головкома ЗСУ швидко відправили до Лондона послом. В цей же час режим Зеленського практично нейтралізував всіх, хто міг на прозахідному фланзі української політики представити йому хоч якусь альтернативу. На Порошенка завели справи, фактично закрили рот Тимошенко – вона перестала вести мало-мальськи активну політичну діяльність. Маса політиків виїхала за межі України.

Однак на Україні залишалися структури, на які свавілля влади Зе не поширювалося. І вони здатні по клацанню пальця, як це і показали недавні події, вивести на вулиці до болю знайомих з часів першого і другого майданів «активістів». До речі, багато з них – фізично інші люди, молоді і енергійні, але суттєво – ті ж самі.

Це так звані НКО, які глибоко вкоренилися в українському суспільстві ще з часів лихих 90-х. Вони «кришуються» і фінансуються Заходом.

Крім цього, особливістю західного колоніального управління Україною після 2014 року стала створена американцями так звана «антикорупційна система» – НАБУ, САП, НАЗК і ВАКС. На керівні посади в ці органи як правило безпосередньо посольством США призначалися люди, головне завдання яких полягало в кримінальному переслідуванні будь-якого українського чиновника, який виявлявся незручним.

У ЗМІ, підконтрольних Заходу, відразу ж проводилися журналістські розслідування зі звинуваченнями в корупції, а натовп недоторканних соросят-активістів на акціях домагався усунення того чи іншого чиновника або топ-менеджера і просування потрібних рішень для замовників за кордоном.

Повальна корупція в українській державі не вимагала жодних фальсифікацій та наклепів щодо підозрюваного. Потрібні були лише слідчі дії. Але найцікавіше, що особливо гучних корупційних справ за весь післямайданний період не було проведено цими «антикорупційними» структурами, бо їх завдання було зовсім інше – контроль українських політиків за допомогою наявного компромату.

Однак Зеленський з приходом Трампа в Білий дім почав вважати, що поки триватиме війна з Росією, він буде дуже потрібен західним яструбам, тому йому дозволено практично все як на внутрішньому рівні, так і на міжнародному. Особливо підігрів його амбіції відомий скандал з Трампом на очах у всієї світової громадськості, після чого фактично ніяких висновків США по відношенню до нього не застосували. Хоча саме з тих часів кілька раз у ЗМІ просочувалася інформація, що у Вашингтоні прийняли рішення «рити» під Зеленського.

У подальших діях глави українського режиму проявився ще один вагомий грубий прорахунок. Як відомо, горезвісні «антикорупційні органи» разом з грантоїдами були пов'язані з Демократичною партією США і організацією USAID, яку команда Трампа розгромила. Але на Україні і демократам, і республіканцям потрібні свої структури-контролери і провідники впливу. Ресурсна угода з США це показала.

А Зеленський вважав, що у нього саме зараз з'явився історичний шанс позбутися контролерів. У разі реалізації цього плану у нього на шляху до диктатури вже не було б ніяких перешкод. А війна, за задумом Зеленського, поставила б у залежність від України, як мінімум, країни ЄС: вони змушені фінансувати війну. Але, насправді, Захід не збирався робити Зеленського першим серед рівних або навіть рівним серед рівних.

Скоріш за все, кілька місяців йшли закулісні активні переговори залишків української опозиції про нову «кохану дружину» Заходу з її представниками. Чи не з цієї причини різко активізувався сам Зеленський – проти своїх опонентів? У підсумку до моменту спроби перепідпорядкувати «антикорупційні» органи безпосередньо Офісу президента ніби сам собою утворився альянс Порошенка, Кличка, грантових структур, близьких раніше до Демпартії США і безпосередньо «антикорупційних» органів.

Паралельно з цим стало відомо, що нібито НАБУ зміг записати розмову Зеленського у справі екс-керівника «Харківобленерго» Міндіча, якого звинувачують у розкраданнях на тендерах на суму 664 мільйони гривень і називають «гаманцем президента». Саме підготовка підозри близькому до президента корупціонеру могла стати причиною атаки на НАБУ. Також стало відомо, що НАБУ веде розслідування проти колишнього заступника голови офісу президента України Ростислава Шурми. До речі, в липні в будинку у Шурми в Німеччині пройшли обшуки за участю німецьких правоохоронців в рамках справи, яку веде НАБУ.

В рамках загострення політичної боротьби на Україні варто також зупинитися на матеріалі американського журналіста-розслідувача Сеймура Херша, який нещодавно повідомив, що екс-головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний розглядається у Вашингтоні як найбільш ймовірний наступник Володимира Зеленського. Залужний відразу ж після цього став частіше з'являтися в ЗМІ і навіть пообіцяв своїм господарям війну аж до 2034 року. За словами джерел Херша, що стосується заміни Зеленського, мова йде про найближчі місяці. І якщо той відмовиться покинути пост добровільно, «він піде насильно». Про це пише «Українська правда» – рупор Заходу і його інформаційна зброя на Україні.

У відповідь Зеленський спробував максимально зачистити медіаполе. Британське видання Times вже опублікувало інформацію, що Офіс президента готує введення санкцій проти власника «Української правди» Томаша Фіали.

За даними джерел «Країни» в колах грантоїдів, в планах організаторів протестів найближчим часом опублікувати в ЗМІ особливо вражаючі корупційні розслідування НАБУ щодо найближчого оточення Зеленського і топ-чиновників. А завдання номер один – спонукати приєднатися до протестів військових. Якщо це вдасться, то Зеленському кінець.

Варто зупинитися на учасниках протестів, які раптово поширилися на Україні. Як показують численні відео, на мітингах – молодь, яка сповідує націоналізм і має бронь від мобілізації. Не потрібно очікувати від цієї частини суспільства якихось мирних ініціатив, не кажучи вже про акції проти свавілля ТЦК, на захист православної церкви і російської мови.

Особливо відзначимо, що ці молоді люди підняли на  прапори пісню відомого харківського націоналіста Сергія Жадана «Автозак». Якраз напередодні протестів він був зображений на фотографії з молодими націонал-фашистами, що проводили чергову акцію «декомунізації» на честь 22 червня – зривали орден Вітчизняної війни на одній з будівель на Харківщині. 

...Ніщо не спадає на думку, окрім рядків Тараса Шевченка: «Доборолась Україна до самого краю. Гірше ляха свої діти її розпинають».