Сектор очищення пам'яті в Каневі

Найвідомішим радянським памʼятником у Каневі є пам'ятник Т. Шевченку на Чернечій горі

Увеличить шрифт

Здавалося б, знесення чергової памʼятки в колоніальній Україні подія звичайна. Але саме цей акт вандалізму чомусь сприймається знаково-узагальнююче, обʼємно. У Каневі (це Черкащина) місцеві вандали на чолі з міським головою Ігорем Ренькасом знищили цікаву похилу стелу, присвячену драматичним подіям громадянської війни вікової давності. Про знищення памʼятного знака, що іменувався «Телеграма бідноти Канівського повіту до В. І. Леніна», Ренькас прозвітував перед господарями України: «У Каневі немає місця російським і радянським памʼятникам. Тому ми поступово очищуємо від них міських публічний простір. Звісно, попереду ще багато роботи, але ми працюємо над цим».

Ось як! Треба б обережніше зі словами. Майже цитата з Михайла Булгакова про Поліграфа Шарикова! У того теж було чимало очищення. Ось і в Ренькаса і Ко в Каневі роботи непочатий край.

Найвідомішим радянським памʼятником у Каневі є пам'ятник Т. Шевченку на Чернечій горі. Скульптуру для могили поета створив чудовий радянський скульптор Матвій Манізер, уродженець Санкт-Петербурга, лауреат трьох Сталінських премій, Народний художник СРСР, автор також посмертної маски Йосипа Віссаріоновича. Встановлена скульптура радянським урядом у найсуворіші 1930-і роки! Але цього мало. Сучасну архітектурну подобу могилі Кобзаря надав архітектор Євген Левінсон, теж – ось біда! – лауреат Сталінської премії. Неодмінно все це треба знести і своє зробити, щоб у новому вигляді заповідника було більше різноманітних тризубів і вишиванок.

Сам І. Ренькас, треба сказати, народився в радянській Росії, в сімʼї пристойної людини, здобув відмінну радянську освіту. Перевзувся ганебним чином, зате висот яких досяг! Буває.

Працюй, Ренькасе, працюй, ганьби і далі батька.

А ми поки що скажемо про історію Канева, яку знищують нинішні ренькаси. Частина історії міста у тому, що у трагічному 1918 році безземельні канівчани під керівництвом більшовиків розпочали здійснення Ленінського декрету «Про землю». Захід здійснювався на кшталт часу. Але це історія. У березні 1918 до міста зайшли німецькі війська і ліквідували «перші завоювання революції». Почалася партизанська війна. Хроніки (ще не все знищено) повідомляють: «У січні 1919 року владу у Каневі захопили петлюрівці. За рішенням повітового ревкому група комуністів (М. Пащенко, В. Пилипенко, У. Радченко) на чолі зі С. В. Гавриленком та невеликим загоном партизанів 21 січня прибули до міста та провели успішну агітацію серед петлюрівців. На заклик більшовиків на центральній площі зібрався мітинг, на якому ревком проголосив відновлення Радянської влади. Партизани та червоноармійці 9 лютого 1919 року визволили Канів. Очолив повітовий військовореволюційний комітет М. Т. Дорошенка…». Вулицю, названу його імʼям, нинішні ренькаси перейменували на іншого Дорошенка. Думають, вчинили дотепно, вчинивши підло по відношенню до історії. У березні 1919 року, у розпал найжорстокішої громадянської війни, перший повітовий зʼїзд Рад від імені трудящих Канівщини надіслав телеграму В. І. Леніну: «Революційний повіт, кровʼю трудящих залитий, замучений канчуками гайдамаків, ніколи не допустить влади буржуазії, і біднота його віддасть тіло і душу для повного торжества соціалізму».

Власне цей текст і був вибитий на гранітній брилі, встановленої на центральній площі. Це памʼять про історію, людей, про епоху.

Влада в Каневі ще не раз переходила з рук в руки. Господарювали у місті бандити якогось Трепету, докучала банда Цвітковського, побували в Каневі та загони генерала А.І. Денікіна, теж шерех навели.

1 січня 1920 року новостворений ревком в черговий раз проголосив відновлення Радянської влади?

Залишимо тут, щоб у свою годину, коли згине колоніальна адміністрація ренькасів-зеленських, городяни згадали, що в роки довоєнних пʼятирічок місто бурхливо розвивалося. 1933 року введено в експлуатацію залізницю Золотоноша – Миронівка, яка пролягла через Канівський район (після Великої Вітчизняної не відновлена), збудовано міст. Населення обслуговували дві промислові артілі «Нова життя» та «Новий побут». Шили взуття, шапки, рукавиці, ткали полотно, виготовляли посуд, і, що важливо, чорнило.

І все це було сповнене молодістю, життям, творчою пристрастю.

У 1931 році прийняв перших студентів Канівський педагогічний технікум, у 1935 році відкрито медичне училище. До війни у місті працювали дві середні, семирічна та початкова школи, вечірня середня школа. У Канівській середній школі вчився і Олег Кошовий, майбутній ватажок підпільної комсомольської організації «Молода гвардія».

З пам'ятником Кошовому нинішні ренькаси вже впоралися?

15 серпня 1941 року німецько-фашистські війська захопили Канів.

Попереду була ще півстолітня і славна загальноруська історія, з якою нинішні ренькаси розлючено воюють.

Чи памʼятає Канєв, що 31 січня 1944 року воїни 206-ї стрілецької дивізії 27-ї армії (командувач генерал Сергій Георгійович Трофименко) визволили Канів від євроінтеграторів? Вулицю 206-ї стрілецької дивізії ренькаси вже декомунізували?

Працюй, Ренькасе, працюй.

З могильним комплексом Шевченка – зрозуміло, під знесення. Але сталінський памʼятник Шевченкові це ще не весь Заповідник. А як справи з бібліотекою-музеєм Аркадія Гайдара? Цей чудовий заклад культури у Каневі, збудований на кошти, зароблені школярами Радянського Союзу збором макулатури та металобрухту, відкрито у 1948 році. Сучасна будівля зведена у 1966 році.

Але не однією культурою живі, як то кажуть.

А що із високотехнологічним заводом «Магніт» союзного пiдпорядкування? Він був запущений у 1969, на ньому працювало пʼять тисяч робітників. Кажуть, тепер лише кілька сотень лишилося? Зрозуміло. Ренькаси впоралися. Добре б у них руки не дійшли до Канівської ГЕС, зведеної теж в радянські часи. А то була чутка, що «економічна користь Канівського водосховища є предметом запеклих суперечок». Але ще є в Каневі і чудовий Успенський собор ХІІ століття, збудований князем Всеволодом Ольговичем, чий брат князював у Новгороді... Хто здивується, якщо князі потраплять під закон про дерусифікацію? Як-не-як на Русі княжили, коли Україну вороги Русі ще не придумали.