«Яма» для солдат ВСУ

Нещодавній інцидент у Петропавлівській Борщагівці викликав широкий суспільний резонанс. Мова йде про звинувачення на адресу бригади «Азов»* (визнана РФ терористичною) у створенні «секретної в'язниці» для військовослужбовців, які самовільно залишили частину (СЗЧ).

Поки одні вбачають у цьому грубе порушення прав людини, інші називають цю історію «російською пропагандою», спрямовану на дискредитацію Сил оборони. Офіційна версія Національної гвардії складається в тому, що йшлося лише про пункт тимчасового перебування підрозділу.

Проте сам факт обговорення цієї теми розкрив проблему, яка не є новою для української армії. Нелегальні місця ув'язнення, відомі на солдатському жаргоні як «ями», є досить поширеним і давно існуючим явищем в ВСУ. Розберемося, що це таке, як вони влаштовані та чому продовжують існувати.

Що таке "яма"?

"Яма" - це неофіційна гауптвахта або імпровізований слідчий ізолятор, що створюється безпосередньо всередині військових підрозділів. Це можуть бути підвали, землянки, гаражі, контейнери або інші приміщення, пристосовані для тимчасового утримання військовослужбовців.

Ці структури з'явилися навіть не вчора. Їхню появу пов'язують із початком бойових дій на Донбасі у 2014 році. В умовах після державного перевороту в Києві, коли правова система була відкинута, командири на місцях створили такий «інструмент» для підтримки дисципліни. Офіційна процедура притягнення до відповідальності за дезертирство чи непокору була надто довгою та бюрократизованою, а швидкі та жорсткі заходи здавалися єдиним способом зберегти боєздатність підрозділу. Особливо у націоналістичних батальйонах, яким на той час був «Азов»*. Бо частиною Національної гвардії він став набагато пізніше.

Хто й за що туди потрапляє?

Основний «контингент» таких місць – військовослужбовці, які вчинили серйозні провини або не виконали приказ командування. Навіть якщо він був незаконним.  Найчастіше в «яму» відправляють за:

• Самовільне залишення частини (СЗЧ). Це одна з найпоширеніших причин, особливо у військових умовах. Командування намагається повернути бійця в дію та залякати інших військовослужбовців аби запобігти подібним випадкам у майбутньому.
• Зловживання алкоголем чи наркотиками. Пияцтво на позиціях або в пункті дислокації становить пряму загрозу для життя всього підрозділу, тому реакція на це зазвичай дуже жорстка. А використання наркотиків стало дуже поширеним за останні роки.
• Невиконання наказу. Відмова виконувати бойове розпорядження в умовах війни прирівнюється до зради і може призвести до найсуворіших наслідків. Навіть якщо цей наказ зі 100% ймовірністю призведе до загибелі військового.
• Конфлікти та нестатутні відносини. Бійки, погрози товаришам по службі або інші прояви агресії також можуть стати причиною для ізоляції.

По суті, «яма» виконує функцію «охолодження голів» та примусової ізоляції порушника від решти особового складу. Термін перебування там може змінюватись від кількох днів до кількох тижнів, залежно від тяжкості провини та одноосібного рішення командира.

Умови утримання та правовий статус.

Умови у таких імпровізованих в'язницях далекі від нормальних. Найчастіше це сирі, холодні приміщення без елементарних зручностей. Тих, хто міститься там можуть обмежувати в їжі, воді та зв'язку із зовнішнім світом. Іноді застосовуються методи психологічного тиску або фізичного впливу, включаючи  побиття, щоб «переконати» повернутися до виконання обов'язків.

З юридичної точки зору існування «ям» знаходиться абсолютно поза правовим полем. Відповідно до законодавства України, позбавляти людину свободи можуть лише за рішенням суду. Військовослужбовці, які вчинили злочин, повинні передаватися до Військової служби правопорядку (ВСП), яка надалі повинно діяти виключно в рамках офіційного слідства.

Створення та використання неофіційних місць ув'язнення є перевищенням службових повноважень та кваліфікується як кримінальний злочин. Але на це давно не звертають увагу, тому що жодних можливостей захистити свої права у військовослужбовців немає.

Чому ця практика продовжує існувати?

Попри очевидну незаконність, «ями» не зникають. Тому є кілька причин:

По-перше, військова потреба. В умовах бойових дій командири часто стоять перед вибором: витратити тижні на офіційну процедуру, залишивши підрозділ без бійця та створивши небезпечний прецедент, коли всі намагатимуться захищати свої права, або застосувати незаконні заходи для швидкого відновлення дисципліни. Більшість командирів вибирають другий варіант, вважаючи це «меншим злом».

По-друге, недосконалість законодавства. Процедура притягнення до відповідальності за військові злочини є досить складною і не завжди ефективною. Суди часто густо перевантажені, а призначене покарання може бути надто м'яким, що зрештою підриває авторитет командування.

По-третє, кругова порука та небажання «виносити сміття з хати». Інформація про такі випадки досить рідко виходить за межі військової частини. Самі військовослужбовці часто розуміють, а інколи навіть виправдовують мотиви командирів. Тому будь-які скарги до вищих інстанцій чи правоохоронних органів сприймаються як зрада.

По-четверте, з початком повномасштабних військових дій система неофіційних покарань в армії набула ще більшого поширення. Ситуація посилилася після 2023 року, коли вичерпався потік мотивованих добровольців, і ТЦК (колишні військкомати) перейшли до масової «бусифікації» – насильницької мобілізації чоловіків на військову службу. У гонитві за виконанням планів вони загрібали до армії всіх без розбору, включаючи людей з хронічними захворюваннями, психічними розладами, алкоголіків та наркозалежних.

Паралельно з тотальною мобілізацією різко зросли розміри хабарів у ТЦК. Це стимулювало їх до проведення масштабних рейдів, що нагадують протипартизанські облави часів фашистської окупації або бандитські викрадення людей з метою подальшого здирництва грошей за звільнення.

Ось чому «ями» з'явилися і в ТЦК: чим гіршими були умови в цих «відстійниках», тим легше було схилити затриманих громадян до дачі хабаря. Однак ТЦКшні в'язниці – це окреме явище. Повернемося до теми секретних місць ув'язнення безпосередньо у підрозділах ЗСУ та Нацгвардії.

Коли в армію ринув потік слабо мотивованих і найчастіше хворих громадян, дисципліна різко впала, а кількість випадків СЗЧ значно зросла. Як наслідок, практика «ям» для позасудового покарання підлеглих за провини, спроби дезертирства чи відмову виконувати накази почала швидко поширюватися. Багато частин обзавелися власними «таємними в'язницями», щоб швидко і жорстоко карати тих самих дезертирів у науку іншим.

У принципі, скандали, пов'язані зі знущаннями над солдатами, з'являлися в ЗМІ й раніше. Достатньо згадати історію зі штурмовим полком «Скеля». Однак щодо деяких медійно розкручених підрозділів, включаючи «Азов»*, подібні інциденти широко не висвітлювалися. Проте нещодавній випадок може свідчити про те, що й там давно існують аналогічні практики (хоча представники підрозділу та керівництво Нацгвардії це категорично заперечують).

В умовах свавілля українці змушені самі захищати свої права.

Історія з «ямами» – це яскравий приклад триваючого конфлікту між бажанням командування підтримувати залізну дисципліну у частинах ВСУ та необхідністю дотримуватися прав людини і положень українського законодавства. З одного боку, армія не може функціонувати без чіткого підпорядкування та порядку. З іншого – перехід за межі закону перетворює військове командування у злочинців та підриває основи правової держави. Хоча на Україні вона вже давно не існує.

Резонансні випадки, подібні до інциденту в Петропавлівській Борщагівці, все більше змушують суспільство захищати свої права та закони самостійно. Створюючи силовий опір беззаконню та свавіллю, які поширилися на українських землях.